Свято має давню історію та є поєднанням язичницьких обрядів зі святом Івана Хрестителя, який був Предтечею Ісуса Христа. Попри сучасне християнське підґрунтя, свято зберегло багато архаїчних обрядів, а саме: пісні про Івана Купайла, обряди з вогнем та водою тощо.

     Після хрещення Русі князем Володимиром, сакральне значення язичницьких обрядів отримало легшу, ігрову форму. 

    Свято Купайла, яке раніше було одним із найголовніших релігійних аспектів поклоніння богам Сонця та Неба, з 17 століття отримало забарвлення розважального молодіжного дійства. 

«ІВАНА КУПАЙЛА»

Назву «Івана Купайла» поєднують як з християнським, так і з язичницькими віруваннями. Саме так звучить назва Івана Хрестителя слов’янською мовою.    

ЯК СВЯТКУВАТИ ІВАНА КУПАЛА?

Багато ритуалів свята Івана Купала або Івана Купайла тісно зв’язані з водою. Тому не дивно, що для святкування обираються місця поряд з річками, озерами та іншими водоймами. Великі натовпи людей у вечірні години святкового дня збиралися на березі місцевих водойм та розважалися до ранку.

Перший та обов’язковий обряд – купання у річці чи озері. Люди масово заходили у водойми, оскільки вважалось, що в цей день вся нечисть виходила із води, даючи змогу безпечно скупатися. Окрім того, на Івана Купала вода отримувала магічну силу. Люди вірили, що пірнувши у воду цього дня, вони отримають зцілення від своїх хвороб.

ПЕРСОНАЖІ

      Івана Купала має двох героїв, які воюють на боці зла і добра. Злою героїнею на 7 липня є відьма Марена, а бог Купало є уособленням добрих сил. Наші пращури вірили, що зимою на землю приходить богиня холоду та розбрату Марена. Вона є джерелом морозів, голоду та багатьох хвороб. Часто нечемних дітей лякали зимовим божеством Марою (скорочено від Марена). В деяких регіонах України її називали русалкою, яка забирала до себе людей утоплеників, існувала думка, що через неї також топилися свійські тварини.

Купайло є позитивним міфічним героєм, який заступається за молодят та благословляє їх на продовження свого роду. У римській міфології аналогом Купайла є Купідон.

      Ще перед початком святкування люди робили опудала Марени та Купала. Для цього використовували гілочки верби та солому. Їх прикрашали квітами, намистом тощо. Опудала треба було встановити в центрі святкового місця, щоб під час святкування водити навколо них хороводи. Образи купальських персонажів стояли аж до ранку. Під кінець святкування Марену знищували у воді чи вогнищі на знак того, що зло переможене добром.

РОЗВЕДЕННЯ БАГАТТЯ

Оскільки урочисте дійство розпочиналося увечері 6 липня та тривало упродовж ночі, розпалювалося велике вогнище, яке донині вважається одним із найважливіших символів цього липневого свята. Вогнище розпалювали на хмизі, потім до нього додавали гілки та всіляке сміття, зібране гуртом спеціально для цього обряду.

На жердині біля багаття розміщували опудало однієї з головних героїнь свята – Марени. У деяких областях України додатково ставили колесо від воза та череп кобили. Череп був символом всілякої нечисті, від якої необхідно було очиститися. А спалення колеса ототожнювали зі збільшенням добробуту. 

Для того, щоб розпалити вогнище брали два каміння та терли їх одне до одного. Це завдання зазвичай доручали мешканцю громади найбільш похилого віку. Багаття горіло з вечора до самісінького ранку. Люди у давнину вірили, що варта має цілющу силу, тому навколо неї танцювали, водили хороводи. Також через вогнище стрибали, щоб очиститися.

Пізніше попіл з купальського вогнища використовували для отримання кращого врожаю на грядках. На попелище нерідко заганяли худобу. Вважалося, якщо корова перейде по місці, де нещодавно палало купальське багаття, вона буде давати більше молока. Мішечки з утвореним після такого вогнища вугіллям тримали у домівках задля захисту від нечистого.

ПЛЕТІННЯ ВІНКІВ

Раніше було важко собі уявити купальську ніч без особливого ритуального вінка. Його плели з різних квітів, трав та гілочок. Після того, як було потоплено опудало злої Марени, починались гадання на судженого-рядженого. Кожна дівчина брала сплетений власноруч вінок, клала на неї запалену свічку та запускала у воду. Якщо вінок не топився і свічка на ньому довго не згасала, це означало, що дівчина скоро стане на рушник.

НА ПОШУКИ ПАПОРОТІ

Існувало повір’я, що раз на рік, а саме у ніч на Івана Купала листки папороті прикрашаються пишним цвітінням. Оскільки папороть відцвітає за лічені секунди, віднайти її – завдання не з легких. Проте якщо хтось побачить та зірве квітку папороті, він отримає магічну силу – зможе ховатися від людей, розмовляти на мові тварин, віднайти приховані під землею скарби.

Саме тому, молодь часто відправлялася до лісу у пошуках таємничої квітки. Попри те, що свято Івана Купала втратило своє першочергове значення, в українських селах і надалі продовжують відзначати цю дату.